21 грудня 2003 - 27-та неділя по Зісланні Святого Духа

Апостол

Єф.6.10-17
Браття! Нарешті кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи
все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже.

Євангеліє

Лк.13.10-17
Того часу Ісус навчав в одній з синагог у суботу. Була ж там одна жінка, що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: "Жінко, ти звільнена від твоєї недуги." І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, почала прославляти Бога. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: "Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній." Господь у відповідь сказав до нього: "Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?" І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.

 

Недільна проповідь

"Ісус навчав в одній із синагог у суботу. Була ж там одна жінка, що її тримав дух у недузі вісімнадцять років; вона була скорчена і не могла ніяк випростатись" Лк 13 (10-11).
Про цю подію з усіх Євангелістів розповідає тільки Лука. І хоч за фахом він був лікарем, та однак причину недуги тієї жінки він приписує злому духові, бо й таким, зрештою було загальне переконання народу; врешті ж і сам Ісус це підтверджує, кажучи: "Цю жінку, дочку Авраама, сатана її зв'язав ось вісімнадцять років". Тим-то й оздоровлення цієї жінки Христом є видимим знаком, що настали месіянсько-спасительні дні. Бо та жінка в своїй недузі, скорчена, згорблена, до землі пригнута, неспроможна піднести своїх очей до неба, зображує стан людства перед приходом Спасителя. Диявол опутав гріхом і пристрастями людину, придавив тягарем терпінь, прив'язав до світових справ і не дозволяє піднести думки і почуття до Бога.
Такими нещасними є також всі ті, що й до сьогодні не прийняли Ісуса Христа як свого Спасителя. Такі люди не ходять простими і правильними шляхами заповідей Божих.
Таким хворим був ізраїльський народ, якого Бог визволив з єгипетської неволі, як прообраз того, що мав Христос зробити, тобто визволити з-під неволі старозавітного закону, який вони самі створили своїми переданнями. Вони приносили жертви з козлів, волів та плодів, але рідко хто з них був певний, що він оправданий перед Богом.
Нещасна скорчена жінка є образом духовної недуги: прив'язання до матеріальних і земних дібр, гордість, нечистота, які не дозволяють людині піднести очі до неба, до Бога, до надприродних благ. Може ми співчуваємо такій згорбленій тілом людині, але не жаліємо себе, що затопили свої думки і почуття в земних речах. Скільки думаємо про Бога? Скільки про духовні, надприродні та небесні скарби? Ісус Христос кличе до себе усіх "згорблених" і викривлених душею. Без цього поклику не станемо здоровими, але й сам поклик не оздоровить, якщо не прийдемо до Ісуса. Було достойно одного дотику Ісуса, щоб та жінка стала здоровою, а скільки Бог дотикає нас своїми дарами, ласками, допустами внутрішніми і зовнішніми, в св. Причастю дотикається тіла і душі? Скільки ми скористалися?
Бог бачить і розуміє стан упалого людства і кожної людини, тому милосердиться і кличе до себе, кажучи: "Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (Мт. 11, 28-30).

о. Іван Паньків