1 лютого 2004 - 33-а неділя по п'ятидесятниці - про Митаря і Фарисея

Апостол

2Тим. 3,10-15
Ти ж слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності, у переслідуваннях, у стражданнях, які були спіткали мене в Антіохії, в Іконії та в Лістрі. Яких то переслідувань не переніс я на собі! А від усіх Господь мене визволив! Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані. А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені.
Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаеш бо, від кого ти навчився, і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння.

 

Євангеліє

Лк. 18,10-14
Сказав Господь притчу оцю: "Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий - митар. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. А митар, ставши здалека, не смів і очей до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений."

Недільна проповідь

33-та неділя по Зісланні Святого Духа підготовляє вірних до входження у святий час Великого Посту. Дійсно - в святий час. Час коли людина має стати перед величчю Божого Маєстату і побачивши свою гріховну неміч, в покаянні досяне "поклонитися святому Христовому воскресінню" (Із молитви на Літургії Напередосвячених Дарів). Весь молитовний канон починаючи від цієї неділі і аж до Св. Пасхи проникнений проханнями, щоб Господь наставив нас "на стежку спасіння", "відчинив двері покаяння", "очистив своєю ласкавою милістю" і "визволив від усякої нечистоти". Адже лише свята людина може узріти світле воскресіння і в ньому знайти для себе місце.
Роздумуючи над цими таїнственними правдами нашого спасіння, заглиблюючись у зміст, молитов, кожний, хто "в Христа зодягнувся", шукає місця, де б можна було предстати перед Богом. І тим місцем де перебувають ангели Божі, місцем - яке стає "підніжком ніг Божих" є храм. Бо сам Христос називає храм своїм домом: "Дім мій, домом молитви назветься..." Розуміючи це, людина приходить на заклик Ісуса: "Прийдіть до мене всі..." і предстає перед величчю Бога. Предстає не для традиції, а для входження у нове Боже життя.
Стихира Утрені говорить нам: "... молиться з ранку дух мій у святім твоїм храмі, бо вся моя тілесна храмина осквернена, але ти, Щедрий, очисти мене своєю ласкавою милістю". Ці рядки нашої молитви розкривають суть притчі про митаря і фарисея. Церква своїми піснеспівами приводить нас до розуміння суті предстояння людини перед Богом і способу творення нею виправданої молитви. Лише зрозумівши свій упадок, людина бачить, як далеко вона стоїть від Бога і хіба "ласкава милість" Щедрого Господа може заповнити цю прірву та наблизити її (людину) до Творця. В притчі Ісус не говорить про можливі чесноти митаря чи гріхопадіння фарисея. Напевно, вони були притаманні для цих євангельських героїв. Однак Господь показує внутрішню сторону молитви, а радше підхід до неї. Предстоячи перед обличчям Бога, митар розуміє, що тут не має торгів, тут не має когось поміж ним і Господом. Тут є велич і святість Божа та його людська гріховність і нікчемність. Навіть ті добрі вчинки чи чесноти, які він чинить, є ніщо у порівнянні із Божим Маєстатом. Тому уповаючи на милість Господню він просить лише милосердя до нього грішного. Шкода фарисея. Не глупий чоловік. Старається жити згідно Божих і релігійних приписів. А в підході до молитви і предстаючи перед Богом недокінця розсудливий.
Розкаюючись у своєму гріхопадінні ще пророк Давид взивав до Господа: "Помилуй мене, Боже, з великої милості твоєї і багатством щедрот твоїх очисти мене з беззаконня мого" (Пс.50.1). Бо лише Бог є тим джерелом милосердя і скелею спасіння. І навіть якщо перед людьми чоловік постає у зовнішній іпостасі, то перед Богом його внутрішня природа уможливлює оправдання. Адже і Христос підкреслює цю істину: "що в людей не можливе, то у Бога все можливо", додаючи, що Він прийшов не до праведників, а кликати грішних до покаяння.
В наш час, так як і в сиву давнину, Божий храм залишається місцем де людина може предстати перед Творцем. І сьогодні зайшовши до будь-якого храму, ми зустрічаємо людей, які стоять (клячать, сидять - без різниці) і творять молитву. Звичайно, кожний творить свою молитву, так як це робили євангельський митар та фарисей. Однак, зачерпнувши науки Христової у пропонованій Ісусом притчі, вчитуючись у стихири молитви Церкви, нам залишається зробити свій вибір: стояти у храмі і молитися чи предстояти перед Господом у покаянні, надіючись на милосердя Боже. Перше задовольняє нашу гординю, а друге - виправдує нас перед Творцем.
Дбаючи за свої духовні чада свята Церква - Мати в різний спосіб навчає нас правильності вибору. І навіть у нашому підході до молитви, Вона (Церква), залишаючи за нами вибір, взиває до нашої свідомості: "не молімося як фарисей, браття, бо хто підносить себе, буде принижений. Тому смирім себе перед Богом і, постивши, з митарем кличмо: Боже очисти нас грішних!" (Із стихир на Господи взиваю я).

о. митр. прот. Тарас Гарасимчук