8 лютого 2004 - 33-а неділя по п'ятидесятниці - про блудного сина

Апостол

1Кор. 6,12-20
Браття! "Все мені можна", та не все корисне. "Все мені можна", та я не дам нічому заволодіти надо мною. "їжа для живота, і живіт для їжі!" Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. Бог же і Господа був воскресив - та й нас воскресить своєю силою. Хіба не знаєте, що тіла ваші - члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, - зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде! Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо "будуть, -каже, - двоє одним тілом." Хто ж пристає до Господа, є одним духом. Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза ЇЇ тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла.
Хіба ж не знаєте, що ваше тіло - храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!

Євангеліє

Лк. 15,11-32
Сказав Господь притчу оцю: "В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, І ожив, пропав був, і знайшовся, І вони заходились веселитися.
А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся."

Недільна проповідь

Сьогодні Церква Христова в недільному євангелію подає до роздумів притчу "Про блудного сина". Цим самим вона приготовляє нас до важливої події літургічного року - Великого Посту. Минулої неділі з притчі "Про Митаря і Фарисея" ми зрозуміли, яка має бути наша молитва до Господа Бога. Сьогодні ми повині наново розважити про себе в світлі Євангелія.
"Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити" (Мт. 11.27). Ісус Христос, Син Божий, Друга Особа Пресвятої Трійці. Той, Хто знає Отця, в притчі "Про блудного сина", як ми звикли її називати, відкриває для світу в особі батька - Бога Отця. Головним персонажем цієї притчі є, властиво, - батько, а не його сини. З іншого боку Ісус знає все про людину: "...знав усіх їх, а й потреби не мав, щоб хтось йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині" (Ів. 2.24-25). Знаючи Бога і знаючи людину, Ісус на прикладі родини, відносин батька з своїми двома синами, показує відносини між Богом і Його дітьми - людьми.
Кожен з нас, проаналізувавши себе, визнає себе або молодшим або старшим сином, або й таким, що в одному моменті життя поводились як молодший син, в іншому - як старший. Помилка молодшого сина в тому, що він пішов шукати ілюзорну свободу поза батьківським домом. Він не зрозумів, що його батько бажає йому добра і лише під його опікою він зможе вирости в зрілу, свобідну людину, інакше на буде "пасти свиней" і працювати на чужинця. Лише визнаючи авторитет Бога, перебуваючи у зв'язку з Ним, в Його благодаті, людина досягає свободи і є духовно живою, інакше стає рабою гріха і її чекає вічна смерть. Але, навіть, як людина помилиться, зробить гріх, Бог чекає її покаяння "бо не хоче смерті грішника, а хоче щоб він повернувся і жив." Зрозумівши свій гріх, молодший син повертається до свого батька. Здалека побачивши свого сина, бо чекав на нього, батько вибіг йому на зустріч, обняв, поцілував, а після його сповіді прийняв знову як свого сина, вручивши йому ознаки синівства - найкращу одіж і перстень, хоча той і не смів цього просити. Подібно Бог приймає кожного, хто кається з своїх гріхів, відновляє його в своїй благодаті. Старший син, будучи завжди з батьком, виконуючи його волю, так і не зрозумів, що головне у відносинах між ними - не робота, а серце, не обов'язок, а любов. Він був у всьому вірний, але його відношення до батька було поверхове. Таке ж поверхове відношення він мав і до свого молодшого брата, бо каже: "повернувся цей син твій", а не "брат мій". Старший син не пережив любові у відносинах з своїми найближчими і в цьому його вина і трагедія. І до нього, як і до молодшого сина, "вийшов тоді батько і почав його просити" (Лк. 15.28).
Бог, якого образом є добрий батько, любить нас, своїх дітей. Він чекає на нас коли ми відходимо від нього у гріх і виходить нам на зустріч, коли ми повертаємося. Він напоумляє нас, коли ми помиляємося і ніколи пасивно не спостерігає що ми зробимо, але всіма своїми діями старається ввести нас до свого отчого дому яким є Церква.
Амінь.

о. Андрій Федун