15 лютого 2004 року - 35-а неділя по п'ятидесятниці - м'ясопусна або про страшний суд. Стрітення Господнє.

Апостол

1Кор. 8,8-9,2
Браття! Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м'яса, щоб не спокушувати мого брата.
Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства.

Євангеліє

Мт. 25,31-46
Сказав Господь: Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших - мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники - на життя вічне."

Проповідь

Євангельське читання цієї неділі присвячене притчі про Страшний Суд. Вона читається за тиждень до Великого посту, коли Церква закликає нас перевірити себе, свою совість, своє життя у світлі навчання Христа, і, по можливості, повернутися до головного, до самої серцевини цього навчання.
Багатьом здається, що головне в релігії - це обряди і звичаї, краса богослужіння, можливість доторкнутися до священного, небесного, Божественного. Але Христова притча про останній суд розкриває нам, що все це буде безплідним і непотрібним, буде порожньою і мертвою релігією, якщо не буде базуватись на любові і не буде вести до любові.
Врешті-решт, і судити нас буде Любов. І не любов взагалі, не любов до абстрактного, ні - а любов до живої і конкретної людини. В наші дні християнська любов жахливо спотворена. В ім'я любові до абстрактного людства нас закликають не любити і переслідувати інших людей, яких нам наказують вважати ворогами і відносно яких навіть жалість і співчуття виявляються злочинами. Але Христос в притчі про Страшний суд немов би говорить: мрії про щастя абстрактного людства не лише залишаться мріями, але обернуться ненавистю і жорстокістю, якщо спочатку не звернемо ми нашу любов і турботу на кожну людину. І любов не абстрактну, турботу не теоретичну, але найконкретнішу. "Я був в в'язниці - говорить Христос - Я був голодний, Я був спраглий, Я був хворий..." І що ж це означає, якщо не те, що Христос раз і назавжди ототожнив Себе з кожною людиною і тому християнська любов і полягає в цій "неможливій можливості" - в кожному побачити, усвідомити, зустріти Христа.
Християнська любов -це "неможлива можливість" побачити Христа в іншій людині, ким би вона не була; людині, яку Бог по своєму вічному і таємному промислу вирішив ввести в моє життя, хоча б на кілька миттєвостей, не тільки як причину для "доброї справи" або філантропічної вправи, але як початок вічного спілкування з Самим Богом. Насправді любов і є тією таємною силою, яка через все зовнішнє, випадкове в іншій людині - зовнішність, соціальне положення, етнічне походження, інтелектуальні здібності - досягає душі, єдиного кореня людської істоти, частинки Бога в ній. Бог любить кожну людину, тому що Він Один знає безцінний і абсолютний скарб, душу, людську особу, яку Він дарував кожній людині. Таким чином, християнська любов стає участю в цьому божественному знанні і даром божественної любові. Любов не може бути безособовою, тому що любов є чудове одкровення особи в одній людині, особистого і єдиного серед загального і звичайного.
Знову і знову пізнаємо ми головну, радісну таємницю християнства - таємницю особи, що становить Божественну цінність кожної людини, те, що і потрібно, і можна любити в ній. Саме цю таємницю відкинув і продовжує відкидати світ і пануючі в ньому ідеології. Для них людина визначається зовнішнім: своєю класовою, або расовою, або національною приналежністю, своєю корисністю для вітчизни, своїми заслугами або - навпаки - помилками і злочинами. Свої, чужі... Союзники, вороги... Ми, вони...
Нам Христос не заповідав питати і аналізувати, чи гідна людина нашої допомоги, чи заслужила вона на нашу турботу. Нам не сказано - дізнаватися за що посаджена вона в в'язницю і чому голодна і чому нага. Нам сказано йти до неї з любов'ю, і лише в цій любові, що ніколи не питає про заслуги, чесноти, погляди і переконання, зустрічати людину, Богом послану в наше, в моє життя...
Всі неначе тільки те і роблять, що говорять про звільнення людини, про щастя людини, про призначення людини, про боротьбу за світле, щасливе і вільне життя. А на ділі - всі об'єднані проти когось, все рухається лише страхом, підозрілістю, ненавистю. І так воно і буде, поки не зрозуміють люди, що любити людство, служити людству неможливо, якщо ця любов не базується на любові до людини, до кожного... На любові, незалежній від яких-небудь наших земних, людських категорій, до яких ми зводимо і якими оцінюємо людей. Все це засуджено раз і назавжди Тим, Хто сказав і говорить від імені кожного: Я був в в'язниці... І цього достатньо, щоб знати, що кожна людина - брат, що до кожного прийшов і кожного любить Бог.
Не кожний з нас покликаний працювати для людства, але кожний отримав дар і благодать любові Христової. Ми знаємо, що всі люди потребують цієї особистої любові, визнання їх особливої душі, в якій все творіння Боже відображається в особливий спосіб. Ми також знаємо, що в світі є хворі, голодні, тому що їм було відмовлено в цій особовій любові. Вкінці кінців ми знаємо, що, яким би вузьким і обмеженим в своїх можливостях не було наше власне існування, кожний з нас несе на собі відповідальність за якусь крихітну частинку Царства Небесного, саме завдяки тому, що ми володіємо цим даром любові Христової. Таким чином, ми будемо осуджені за те, чи прийняли ми на себе цю відповідальність, чи виявили цю любов або відмовили в ній. Тому що "так як ви це зробили одному з цих братів Моїх менших, те ви і Мені зробили "... (Мт. 25, 40).

о. Григорій Комар