29 лютого 2004 року - 1-а неділя Великого Посту. Неділя Православ'я.

Апостол

Євр. 11.24-26, 32-40, 12.1-2
Браття! Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту.
І що ще скажу? Часу не виста-не мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Барака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.
Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.

Євангеліє

Ів. 1. 43-51
В той час вирішив Ісус піти в Га лилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: "Іди за мною." А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього "Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісусд Йосифового сина, з Назарету." Натанаїл же йому на те: "А що до брого може бути з Назарету?" Мовив до нього Филип: "Прийди та подивися."
Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: "Ось справжній ізраїльтянин що нема в ньому лукавства." Натанаїл же йому: "Звідкіль знаєш мене?" Сказав Ісус, промовивши до нього: "Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був еси під смоковницею." Відповів же йому Натанаїл: "Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів." Ісус відказав, мовивши до нього: "Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те." І сказав до нього: "Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого."

Проповідь

"Він є образ невидимого Бога" /Кол.1,15/
В першу неділю Великого Посту Східня Церква урочисто святкує перемогу правдивої віри над єрессю іконоборства, яке остаточно було осуджено на VII і VIII Вселенських Соборах. Цей день у церковних календарях називається також Неділею Православ'я і в богослужіннях цього дня віддається особлива честь святим іконам.
Початки цього свята сягають VIII ст., коли боротьба проти святих ікон стала великою проблемою Церкви у тодішній Візантійській імперії Під впливом ісламу і юдаїзму імператор Лев III Ісаврійський наказав повикидати ікони з християнських храмів і жорстоко переслідвав тих, хто почитав святі образи. В такий спосіб Лев III хотів створити універсальну релігію для всіх громадян його імперії. Іконоборство продовжив також син Лева III Константан V, котрий успадкував по батькові царський престіл.
Щойно за правління імператриці Ірини припинились переслідування у Візантії, і Собор, який відбувся у Нікеї 787 року офіційно засудив іконоборство. Та прихильники єресі продовжували нищення ікон, серед яких було багато цінних і рідкісних мистецьких творів. За правління імператриці Теодори відбувся ще один Вселенський Собор. На цей раз у Царгороді. Під час його проведення 19 лютого 842 року, у першу неділю Великого Посту, до храмів урочисто було внесено ікони, які вірні переховували від знищення. Це був кінцевий і вирішальний удар по іконоборству.
Хтось сьогодні може запитати, чому витрачено стільки енергії і пролито стільки людської крові за таку, здавалось би, маловажну і другорядну справу, як почитання ікон?
Щоб дати переконливу відповідь на це запитання мусимо глибше пізнати суть і завдання іконоборства. Адже там йшлося не тільки про зовнішні вияви богопочитання чи обрядові практики, а про основні догматичні питаня, про незаперечні правди християнської віри. Іконоборство, з догматичної точки зору, це - велика христологічна єресь, подібно як аріянізм, монофізитизм, несторіянізм та інші. Святий Іван Дамаскин та святий Теодор Студит однодушно твердять у своїх творах, що основою іконографії та почитання святих ікон є Воплочення Божого Сина. Ікони є наочним виявом нашої віри, бо "Слово сталося тілом і перебувало між нами... і ми бачили славу Иого" (Ів.1,14). А святий апостол Павло каже про Христа, що "Він є образ невидимого Бога, первороджений усього сотворіння" (кол.1,15).
Усунення ікон з церков, заборона їхнього почитання, - все це було б рівнозначним із запереченням правди про Воплоченого Ісуса Христа, а також і про наше спасіння. Тому свята ікона для православного християнина це не якийсь звичайний предмет до набожності, але незбагненне таїнство віри.

о. Любомир Митник