9 квітня 2004 року - Велика П'ятниця.

Апостол

1Кор. 1.18-2.2
Браття! Бо слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: "Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?" Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, - ми проповідуємо Христа розп'ятого: - ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, - чи юдеїв, чи греків - Христа, Вожу могутність і Божу мудрість. Бо, нібито немудре Боже - мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили.
Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що
було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом. Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: "Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться."
Та я, коли прийшов до вас, брати, - не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп'ятого.

 

Євангеліє

Мт. 27.1-38;
Якже настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. І зв'язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові.
Тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим. "Згрішив я", - сказав, - "видавши кров невинну." Ті ж відповіли: "Що нам до того? Ти побачиш!" Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: "Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови." Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: "І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені звелів був."
Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: "Ти цар юдейський?" Ісус відповів: "Ти кажеш." Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: "Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?" А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.
На свято звик був правитель відпускати народові одного в'язня, якото вони хотіли. Був же тоді визначний в'язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: "Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?" Знав бо він добре, що вони з зависти видали його.
І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: "Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього." Та первосвященики й старші намовляли народ, - просити за Варавву, а Ісуса - видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: "Кого з Двох бажаєте, щоб я відпустив Вам?" Ті відповіли: "Варавву." Каже до них Пилат: "А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?" Усі відповіли: "Нехай буде розіп'ятий!" Спитав він: "Що злого вчинив він?" Вони ж ще більше заходилися кричати: "Нехай буде розіп'ятий!" Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: "Я невинний крови праведника цього; ви побачите." Увесь же народ відповів, кажучи: "Кров його на нас і на наших дітях!" Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття.
Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: "Радуйся, царю юдейський!" І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп'яття.
Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати "Череп-місце", дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп'яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там. Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: "Це Ісус - Цар Юдейський." Тоді розіп'яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.

Лк. 23.39-43;
Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: "Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!" А другий, озвавшися, скартував його й мовив: "Чи ти боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого." І додав: "Ісусе! Згадай про мене , як прийдеш у своє Царство." Сказав (Ісус) до нього: "Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї."

Мт.27.39-54;
Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, кажучи: "Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!" Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: "Інших спасав, - себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я - Син Божий." Так теж і розбійники, що були з ним розіп'яті, ображали його.
Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А близько дев'ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: "Елі Елі, лема савахтані", - тобто: "Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?" Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: "Він Іллю кличе". І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: "Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати." А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: "Це справді був Син Божий!"

Ів. 19.31-37;
Через те, що це була п'ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, - бо був Великдень тієї суботи, - то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп'ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голіно'к не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода.
І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду - щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: "Кістка його не буде поламана." А й інше Писання каже: "Споглядатимуть на того, кого прокололи."

Мт. 27.55-61
Було ж там багато жінок, якідивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Иосифа, і мати синів Заведея.
Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Иосиф, що й сам став учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Иосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.

ПОВЧАННЯ У ВЕЛИКУ П'ЯТНИЦЮ НАД СВЯТОЮ ПЛАЩАНИЦЕЮ

Брати і сестри! Храм завмирає, коли для поклоніння виноситься Плащаниця. Глибоко-трепетне хвилювання охоплює всіх. І - безмовність. Бо навіть уславлені проповідники і богослови не могли досить повно висловити усю таїну події, яку споминаємо нині.
У цей момент в серці й розумі християнина народжуються скорботно-піднесені думки: душа прагне осягнути все те, що відбувається в ці великі, неповторні і святі хвилини. Джерелом побожних думок і почуттів є Ісус Христос, Який постраждав заради нашого спасения; Його невимовна, незбагненна, божественна любов до нас, любов, що й піднесла Його на хрест, аби всіх нас духовно відродити і воскресити для життя вічного, небесного.
Святитель Церкви Димитрій, говорить: "Самої тільки любові Спаситель вимагає від нас, кажучи: "Я тебе полюбив, люби і ти Мене. Мене за тебе били, по щоці вдарили, ти ж за це полюби Мене! Я за тебе терном вінчаний, по голові тростиною битий, на смерть засуджений і списом пробитий, а ти за це полюби Мене! За Кров Мою, пролиту за тебе, Я нічого не вимагаю, крім серця твого. Сину, дай мені серце твоє!"
І ніколи, ні в які години й хвилини життя ми не відчуваємо так сильно цієї любові Божої, як тепер, коли підходимо до Плащаниці, щоб цілувати рани від цвяхів на пречистих руках і ногах Господа, і щоб цілувати Євангеліє, яке так переконливо проливає немеркнуче світло на жертовний подвиг Його.
Уста Спасителя стулені: Він мовчить. Але повинна говорити й полум'яніти наша совість. Адже ми також розпинали і розпинаємо Христа своїм маловір'ям, пристрастями й пороками, забуваючи про Бога і майбутнє життя. Будь-який християнин, який свавільно грішить, зараховується до тих, що розпинали і ганьбили Христа". Тоді зрозумів грішник, що він своїм життям ображає свого Господа, і відтоді став жити справді по-християнськи.
Брати і сестри! Ми будемо підходити до Святої Плащаниці. Згадаймо всі страждання Господа, і з покаянними почуттями наближаймось до цього живоносного Гробу. Станьмо перед лицем зраненого, змученого Спасителя і, дивлячись на голову його, терном поколоту, скажімо: "Не допущу в думках своїх зради Тебе повіки!"
Цілуючи рани на руках і ногах Христа, скажімо: "Не будемо чинити беззаконь, не підемо стежкою неправди!"
Дивлячись на серце Ісуса, списом пробите, скажімо: "Полюблю Тебе, Господи, всім серцем моїм, і останній мій подих на землі, останній удар мого серця належатиме Тобі!"
А цілуючи святе Євангеліє, обіцяймо: "Усе, що сказав тут Господь, вислухаємо і виконаємо".
І якщо ми з таким настроєм духовним підійдемо до цього святого місця, то тут, біля Плащаниці, справді відбудеться наша зустріч з Христом Спасителем. Він почує всі наші добрі прохання і допоможе нам досягти вічного, блаженного життя в оселях небесних. Амінь.

митр. прот. Мирослав Соболта