25 квітня 2004 року - 3-я Неділя по Пасці. Неділя Мироносиць

Апостол

Ді. 6. 1-7
Тими ж днями, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, щ0 вдів їхніх занедбано в щоденній службі. Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: "Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; 4. самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова." Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки.

Євангеліє

Мр. 15.43-16.8
Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.
Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, та й говорили між собою: "Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?" Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий.
Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись. А він до них промовив: "Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам." І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.

Дорогі у Господі сестри і браття, Христос Воскрес!
Ось вже третій тиждень живемо у цій Воскресній дійсності, котру наша Східна літургіка окреслює, як період Квітної тріоді.
Проте, попередня Томинна неділя і неділя Жінок Мироносиць, показує те, що реальність Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, як факт історичний, котрий Церква через тисячоліття подає, як депозит християнської віри і запоруку життя вічного разом із Воскреслим, для кожного увірувавшого і охрещеного, не був від самих початків легким до сприйняття. Оскільки не переконання і навіть не глибока впевненість, здатні перебороти страх смерті, ганьби, а лише любов здатна до кінця вчинити людину вірною. Як приклад такої вірності сьогодні постають перед нами таємні учні Ісуса, а саме: Йосиф з Ариматеїї, Никодим та першоблаговісниці Христового Воскресіння - Мироносиці. В часі коли Господь проповідував Добру Новину будучи не прийнятим, оточений силою апостолів, котра ще була дуже людською, впевненою в своїх силах. Таємні учні приходили до Нього зі страхом, в ночі, коли ніхто цього не бачив. Але, коли Господь був схоплений, коли був поставлений перед фактом вироку розп'яття, смерті тоді оці несміливі, нерішучі, раптом через відданість, вдячність, через любов до Учителя - виявились сильнішими Його близьких апостолів. Вони забувають про страх, а значить про себе, відкрилися перед іншими, коли ті ховались. Йосиф Ариматейський "Сміливо ввійшов до Пилата і попросив тіло Ісуса" (Мк. 15,44), поховавши свого Учителя від котрого вже ніколи не відмовились.
Рівно ж так мало знані нам мироносиці жінки, одна з котрих була врятована Ісусом від біснуватості, ще інші йшли за ним, як діти, довірливо сприймаючи Його вчення та служачи "всілякою послугою", стаючи іншими людьми, людьми котрі прийняли Закон Любові, про котрий не знали у своїй минулій грішній чи праведній дійсності.
Бачимо, як місія голошення Доброї Новини переходить на осіб, по-людськи слабких, спеціально не посвячених Господу. Порівнюючи тодішніх жінок - мироносиць із сучасністю, ми могли б прирівняти їх до мирян та їх важливої місії згідно з вченням ІІ-го Ватиканського собору, котрий говорить "про священство мирян", місії поширення отої Доброї Новини Христового Воскресіння. До гробу перший прибіг Йоан, якого називаємо апостолом любови, котрий був під хрестом і за ним Петро, котрий тричі вирікся Господа. Але Господь не хотів щоби відречення учня закрило йому радість Воскресіння. Тому серед інших підкреслює Петра: "скажіть Його учням та Петрові" (Мк.16,7). Він хоче особисто Петрові донести вістку про прощення, що хоче бачити його разом з всіма учнями, а пізніше довірити цілу Церкву Божу. І коли ця вістка дійшла до Петра, як він поспішав до гробу, адже ж повернута надія, що все, ще можливо, не пізно повернути до того, з ким був три роки, розділяючи щоденний хліб, радості та терпіння, не пізно знову стати вірним його учнем. І в дійсності при Тивиріадському морі не йшла мова про його зраду, а лише, - "чи ще любиш мене?"
Любов виявилась сильнішою від смерті і страху, погроз, де навіть переконання і розум і людська логіка не спасала учнів від страху, любов перемогла все. Так у цілій історії спасіння, любов перемагає. Тільки любов може змагатися зі смертю і її подолати.
Тому коли аналізуємо своє сумління по відношенню до Христа, Його Церкви, до найближчих чи далеких людей, до батьківщини - то поставимо собі питання не про переконання, а про міру любові. Бо там де є лише переконання, але холодні духом, як каже Христос: "серце ваше далеке від мене", - той ще слабкий.
Дай Боже, щоби ця неділя учинила наші серця люблячими, непохитними у любові, яке було у несміливого Йосифа з Ариматеї, у таємного учня Никодима, у жінок - мироносиць, у зрадника Петра, у вірного Йоана - таке серце переможе страх, тортури, залишаючись вірним Господу, своїй Церкві, ближнім.
Просімо у Бога Воскреслого, що "Смертю смерть подолав" дару слабої, тендітної, але такої вірної любові.
Амінь!

о. Олександр Сапунко