2 травня 2004 року - Неділя розслабленого

Апостол

Ді.9.32-42
І сталося, що Петро, обходячи всі усюди, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Там він знайшов одного чоловіка, на ім'я Еней, що лежав на ліжку вісім років і був паралітик. Петро сказав до нього: "Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!" І вмить той підвівся. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, і навернулися вони до Господа.
Була ж у Яффі одна учениця, на ім'я Тавита, що значить у перекладі Дорка (Сарна). Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: "Не отягайся прийти аж до нас!" Петро негайно рушив з ними. І як прийшов, вони його повели наверх у горницю, де всі вдови оточили його з плачем, показуючи йому туніки й плащі, що їх робила Дорка, бувши з ними. Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а повернувшись до тіла, мовив: "Тавито, встань!" І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла. Він же подав їй руку та й підвів її і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою. Довідалась про це вся Яффа, і багато повірило в Господа.

Євангеліє

Ів. 5.1-15

Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість - досвід, а досвід - надію.
Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний. Христос бо, тоді як ми були ще безсилі, у свою пору, помер за безбожних. Воно навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Отож, тим більш тепер, оправдані його кров'ю, ми спасемося ним від гніву. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям. І не тільки те, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми тепер одержали примирення.
Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть пере-
йшла на всіх людей, бо всі згрішили; бо і до закону гріх був у світі, але гріх не рахується, коли нема закону; 14. одначе смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, до не згрішили подібним переступом Адама, що є образ того, що мав прийти.
Та не так воно з провиною, як з даром ласки. Бо коли через переступ одного померло багато, то тим більше ласка Божа і дар через ласку одного чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох.

Дорогі у Господі сестри і браття, Христос Воскрес!
У сьогоднішню неділю, яку свята Церква називає неділею Розслабленого. Ми чули Євангеліє, яке також читаємо у часі посвячення води. І ці Євангельські події є досить нам знайомими. Хотілося б звернути увагу на три пункти для глибшої при задуми над Божим Словом. А саме, що цей чоловік вже 38 років лежав біля купелі в особливій потребі, пригнічений тілесною недугою, і що не знайшлась жодна людина, яка зголосилася б йому допомогти, першим увійти в овечу купіль. І те, що сталося із тим чоловіком, у теперішній час стається із мільйонами інших людей, і причиною цьому є наші холодні серця. Ми поринаємо у буденних справах і робимо все для того, щоб не помічати і не зважати на цих потребуючих людей. Ми говоримо собі: "Яка мені справа до того, що інші люди голодують, страждають хворобами, терплять душевний відчай, шукають і не можуть знайти свого життєвого шляху, не можуть прийти до Всевишнього, живого Бога", і все це відбувається через наше холодне серце. Маючи бажання допомагати і усвідомивши, що наш обов'язок, ми значно полегшали б чиїсь терпіння, та найчастіше ми проявляємо байдужість і ці люди залишаються у тьмі холоду, страху та самотності.
Другий акцент сьогоднішнього Євангелія робиться на тому моменті нашого життя, коли чогось добиваємося, в особливіший спосіб очікуємо. І коли ми вже стоїмо біля мети, бачимо, що біля нас є чоловік, який вже довший час цього добивається, очікує, і перебуває у більшій нужді і потребі, як ми. Як поступимо? Чи пожертвуємо собою, відійдемо у бік і скажемо: "Проходьте перші, а я почекаю". У відповідь на цей поступок Господь міг би дати кожному те, чого потребуємо, тільки, щоб ми зуміли здійснити такий вчинок. Також Господь міг би обдарувати нас душевним спокоєм і тишею, що ми насолоджувались, тим чого так добивались.
І третій момент, на якому хотілося б наголосити. Христос говорить до цього чоловіка: "Оце ти видужав, не гріши більше, щоб ще гірше тобі не сталося". Ісус говорить про основу гріха, як відрив від Бога, тому, що Господь є основою нашого буття. І якщо ми відвертаємося від Господа, ми позбавляємо себе вічної радості, буття з Ним. Ісусу показує нам шлях і попереджає, що все, що ми зробили для своїх ближніх, це і йому зробили, і навпаки, якщо ви не зробили чогось своєму ближньому, то і Господові не зробили.
Амінь.

о. Ростислав Мелех