23 травня 2004 року - 7-а неділя по Пасці. Святих отців 1-го Вселенського Собору в Нкеї.

Апостол

Ді. 16.16-34

Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі.
З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: "Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами, служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських; як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах, засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса.
І ось тепер, зв'язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає, - тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають. Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, - звіщати Єангелію Божої благодаті. І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство. 26. Тому й свїдкую перед вами нині, що я - чистий від крови всіх.
Я бо не ухилявся вам об'явити всю волю Божу. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. Та й з-поміж вас
самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум.
А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між
усіма освяченими. Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: "Більше щастя - давати, ніж брати." Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

Євангеліє

Ів. 9.1-38

Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: "Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого - Ісуса Христа. Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! Я об'явив твоє ім'я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені - від тебе; слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони - твої. І все моє -твоє, твоє ж - моє, і в них я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! Бувши з ними У світі, я беріг їх у твоє ім'я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.

Недільна проповідь

"Отче, прийшла година! Прослав свого Сина" (Ів. 17).
Сьогодні, в Неділю Святих Отців першого Вселенського Собору в Нікеї, ми почули у Євангелії торжественну молитву Ісуса, на передодні Його страстей і хресної смерти. Про що ж молиться Христос до Отця небесного? Найперше - за себе: Він просить, щоб Господь прославив його, як Богочоловіка, в його смерті, у воскресінні та й у небі. Яка ж мета тієї прослави? Остаточна мета прослави Христа - це слава Божа, це зріст і розвиток Таїнственного Тіла Христового, це спасіння людства.
Христос у передсмертних годинах молить Отця Небесного, щоб прославив його у його терпіннях і смерті, кажучи: "Отче, прийшла година. Прослав свого Сина" (їв. 17,1). Що ж це за година прийшла для Христа? Ісус нічого більше не каже про неї. Але ми добре знаємо, що це благословенна година, якої Спаситель ціле своє життя так дуже прагнув. Надійшла година, задля якої Христос-Спаситель прийшов на світ, тобто година найбільшого пониження, впокорення і вияву любові Богочоловіка до людей. Прийшла година ув'язнення, зради, глузувань, побоїв, несправедливого суду з боку людей, і кривавої розправи на Голготі. Власне тоді, як прийшла ця година, Ісус-Спаситель говорить про свою славу і владу Він має її над усіма людьми, яких він прийшов спасти, якщо лише повірить у нього та й в Отця, що його послав. Христос, для прослави Бога, в своє людське життя включив навіть свої болючі страсті й смерть на хресті. Спаситель віддає себе за нас в посвяту, щоб лише ми були освячені в істині. Ісус приймає цю жертву з повною свідомістю. Він, перед святом Пасхи, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, іде відважно в Єрусалим, щоби віддатися в руки ворогів. Чому? Бо "полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця" (Ів. 13,1).
Христос робить не лиш свідому, але й добровільну жертву зі свого життя і то виключно з любові до людей, як сам каже: "За те Отець мій мене любить, бо я кладу моє життя, щоби знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу маю його покласти і владу маю назад забрати" (Ів. 10,18-19).
Христос, "Господь слави", Божа могутність і Божа мудрість - рівний Богу-Отцю. Він в історії людства дає найвище об'явлення Бога, який у виді людини вмирає прибитий до хреста. Цей хрест Христовий перемінить людину і вивищить її до синівства Божого, він стане помостом, по якому людина зможе дійти до Господа і Бога свого. Тому й каже Ісус перед своїми страстями: "Прийшла година для прослави Сина Чоловічого" (Ів. 12,23). "Тепер світові цьому суд, тепер вигнаний буде геть князь Цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе" (Ів. 12,31-32) .
Дорогі брати і сестри! В нашому житті прийде не раз година терпіння, переслідування, недуги, ув'язнення, заслання, несправедливого засуду. Тож бадьорімся, бо саме тоді ми - наче прибиті до хреста; а там, де хрест Христовий там Христос перебуває. Якраз тоді він каже до нас: світі страждатимете. Та бадьоріться! Я бо подолав світ"
(Ів. 16,33). Ніщо нас так не освячує і не приготовляє до прослави в Бозі, як терпіння і хрести, перенесені з любові до Бога і наших ближніх.
Дальше, Христос молиться, щоб Отець небесний прославив його й у смерті усім тим, що вона принесе; передусім же тому, щоби прославити його у воскресінні. Цим Христос хоче наче повчити нас, що в житті є слава, якої ми не повинні бажати, про неї думати, старатися, молитися, але є слава, за яку ми повинні змагатися, старатися, молитися і всім серцем її бажати та в кінці її осягнути. Людей цього світу часто манить пуста, марна і грішна слава, яку приносить їхнє багатство, становище, походження, фізичні чи духові дарування. Слава, яка зосереджується на людських похвалах, признаннях, оплесках і тріумфах, минається, як дим і щезає швидше, ніж сама людина. Тим часом правдива слава людини є в тому, що вона створена на образ і подобу Божу, що вона з волі Творця є володарем створеного світу. Тому й дозволеним і обов'язковим є старатися про правдиву нашу славу, яка є овочем чесноти і терпіння, самозречення й упокорення, які супроводитимуть нас аж до смерті і принесуть нам славу остаточного воскресіння.
Що ж було метою такої молитви Христової? Чому саме в надвечір'я своєї смерті Христос так ревно молиться про свою прославу? Ці питання стануть нам ясними з дальших слів Христової молитви: "Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив" (Ів. 17,1). Тут бачимо ясно, що прослава Христа всеціло спрямована до більшої прослави Бога, бо чим більше буде поклонників Христа, як Спасителя і Бога, тим більше прославиться Трисвятий Бог.
Тобто, Христос бажає, щоб усі люди, що їх передав йому Отець небесний, яких він відкупив своєю Пресвятою кров'ю, визнали його, як свого Спасителя, підкорилися йому, втілилися в нього, злучилися з ним, формуючи одне таїнственне Тіло - Церкву. В Христі ми всі діти Божі і члени одного тіла. Живемо його життям, є співучасниками в його терпіннях, перемогах й учасниками станемо його воскресіння й небесної прослави. Ось наша правдива велич і слава! Вкінці, метою прослави Христа є спасіння людей. Це значить, що кожна людина має осягнути життя вічне. В чому ж полягає вічне життя? На це відповідає Христос: "А вічне життя в тому, щоб вони пізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобто посланого - Ісуса Христа" (Ів. 17,3). Ось, що потрібно робити нам тут, на землі, щоб осягнути життя вічне й удостоїтися небесної прослави. Нам необхідно пізнати Бога і посланого ним Ісуса Христа. Але тут не вистачить саме філософічне, спекулятивне пізнання Бога. Щоб осягнути життя вічне, треба пізнання практичного. Не досить лише вірити в усе те, що до вірування подає свята Церква, але слід також переводити в життя наші обов'язки відносно Бога і наших ближніх; коритись законам Христа-Спасителя, наслідувати його чесноти. Тоді з певністю можемо надіятися небесної прослави та, в надвечір'я нашої смерті повторяти з Ісусом: "Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання" (Ів. 17,4).

митр. прот. Мирослав Соболта