Проповідь
У десяту неділю після Зіслання Святого
Духа Церква Христова подає нам до роздумів уривок із євангелії від
св. Матея, в якому Господь вказує нам про найперші кроки нашого духовного
життя. Адже віра - це не щось абстрактне чи теоретичне. Віра - це
наше практичне духовне життя, яке починається із молитви і посту.
І саме ті середники потрібні нам у духовному зрості. Без них ми не
зможемо прямувати до досконалості, до якої закликає нас Ісус: "Будьте
досконалі, як ваш Отець Небесний досконалий". Саме тому учні
Христові терплять невдачу щодо оздоровлення євангельського юнака.
Бути біля Христа, слухати Його повчань, користати із творених Ним
чуд - цього замало, щоб жити з Христом і у Христі. Напевно потрібно
бути апостолом Павлом, щоб сказати: "Не я живу, а живе в мені
Христос". І хоча Божественний Учитель з обуренням говорить: "О
роде невірний! Доки вас терпітиму?", однак охоче і любляче відповідає
на запитання учнів. Будучи виваженим до людської немочі апостолів,
Ісус навчає їх про духовне життя, яке не виставляється на показ для
інших, а яке стає нормою їхнього життя. І хоч у багатьох місцях євангелія
ми бачимо ті чи інші промахи апостолів, все це стає добрим життєвим
прикладом їхнього утвердження у вірі.
Сьогоднішній світ із своїми технічними та економічними здобутками
як правило вказує людині на не конечність молитви і посту. Прогрес
пішов настільки вперед, що часто пересічному чоловікові неможливо
наздогнати його. Тому людина, подивляючи той чи інший винахід, починає
прив'язуватися до нього на стільки, що Бог, віра, мораль, духовне
життя, любов до ближнього - стають на стільки далекими, що ними не
має коли займатися. І молитва та піст, в очах такої зматеріалізованої
людини, є пережитком минувшини, тому не сприймаються серйозно.
Напевно саме і так було з тими людьми, про яких розповідає нам євангеліє.
Вони всі, враз із учнями Христа, займалися більш нагальними життєвими
справами. Ними вони жили і вважали, що все те що роблять, є найбільш
необхідним для них. Однак при першій проблемі, яка повстала перед
ними, вони зрозуміли, що чогось бракує. Батько побачив, що все ним
нажите є пусткою порівняно із важкою недугою сина. Апостоли зрозуміли,
що їхнім основним завданням є практикувати духовне життя, шукати найперше
царства Божого та його справедливості, а все інше їм додасться. На
цьому прикладі учням Христовим було відкрито, що без постійної молитви
і посту, вони не зможуть бути духовними отцями того стада, яке їм
доручає Христос.
Христос сьогодні через євангеліє звертається і до кожного з нас. Він
напоумляє своїх послідовників щодо молитви і посту. Адже саме тими
середниками ми переможемо спокуси. Саме через молитву і піст ми переможемо
своє "я". Бо "молитва - це мати і дочка сліз, надолуження
за гріхи, поміст через спокуси, мур проти клопотів, нищителька непорозумінь,
заняття ангелів, пожива всіх духовних істот, майбутня радість, необмежена
діяльність, джерело чеснот, криниця ласк, невидимий поступ, пожива
душі, просвічення розуму,... лік на смуток,... злагіднення гніву"
- говорить святий Іван Ліствичник. Тому великий учитель Церкви св.
Василій Великий закликає християн: "Усе життя нехай буде часом
молитви" і зразу ж додає, що "піст заносить молитву до неба,
стає для неї крилами до лету вгору". Цими висловами отець Церкви
поєднує тих два поняття: піст і молитва, про які говорить Христос
до апостолів. Святий Василій робить ширше тлумачення посту, аніж людина
розуміє. Він у своїй гомілії "Про піст" говорить: "Справжній
піст - це віддалення від себе злого, здержливість язика, стримання
себе від гніву, здавлення в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги.
Бути вільним від цих речей - це справжній піст. І саме в цьому лежить
добро посту".
Роздумуючи над цим повчанням Христа, і тлумаченням його отцями Церкви,
зрозуміймо, що піст і молитва - це наше преображення, це наша дорога
до неба, це наше життя, це наше спасіння. Практикуймо молитву і піст
у своєму житті, щоб ними пробити собі двері чи віконце до неба.
митр. прот. Тарас Гарасимчук