Проповідь
"Люби Господа Бога твого всім твоїм
серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша
заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого"
(Мт. 22,36).
Те, про що Христос говорить у прочитаному сьогодні Євангелії не є
нове, тобто таке, чого люди ніколи не чули.
Таке повчання ми знаходимо давніше. В писаннях Старого Завіту говориться:
"Люби Господа твого, а ближнього як себе самого". В книгах
Старого Завіту, ті слова повторюються ще і ще раз, бо це, за словами
Христа, "найбільша заповідь". Але, чи ми знаємо як любити
Бога? Чи Господь є особою, яку можемо відчути? Особою, яку можемо
бачити, говорити про неї і чути її? Як ми можемо любити Бога?
Щоб відповісти на це питання, спитаймо себе, що значить когось любити?
Людина, яку любимо, є для нас такою важливою особою, що ми зробили
б для неї усе можливе. Ми хотіли б завжди бути з нею. Ми бачимо в
ній лише добре.
Є, отже, важливе питання: Чи ми можемо любити Бога так, як ми любимо
людину, або людей, з якими зустрічаємося в нашому житті? Я думаю,
що більшість із нас заявило б, що ми не можемо любити Бога так, як
ми любимо людей. Навряд чи є хтось такий, про якого можемо сказати:
"Він направду любить Бога." Бо Господь не є істотою, яку
ми можемо бачити, торкати або говорити до неї. Якраз тому нам важко
любити Бога. Господь знає це. Тому Він послав на землю свого