Сучасний вид храму

У центрі стародавнього галицького міста Дрогобича, неподалік ратуші, розташований величний мурований храм Пресвятої Трійці із комплексом церковних споруд. Церкву збудували у далекому 1690 році як римо-католицький костел, а прилеглі приміщення добудовані значно пізніше як монастир отців кармелітів. У 1795 році цісар Йосип II зліквідував монастир, а майно націоналізував. Українська (Руська) громада у 1808 році купила в австрійського уряду храм і приміщення під греко – католицьку парафію і школу. Пізніше цей духовний комплекс відданий під завідательство отців Василіян, однак і надалі залишався у власності міста. Храм оновлювався у 1894 та 1905 рр.
Розпис іконостасу здійснив Модест Сосенко у 1909 році, хоча встановлено його у храмі було значно пізніше.

До храму Пресвятої Трійці належали у передмістю дочерні церкви:
Святого вмч. Юрія – на Завіжній (Горішня Брама). Дерев'яний храм, збудований у 1657 році;
Святої вмц. Параскевії – на Завіжній. Дерев'яний храм, збудований у 1815 році;
Воздвиження Чесного Хреста – на Зварицькій. Дерев'яний храм, збудований у 1661 році;
Різдва Пресвятої Богородиці (Пресвятої Діви Марії) – Цегляний храм, збудований у 1850 році;
Преображення Господнього – на Задвірній. Цегляний храм, збудований у 1869 році;
Святих апп. Петра і Павла – монастирський мурований храм оо. Василіян, збудований у 1828 році після того, як монастир і дерев'яна церква були зруйновані вогнем у 1825 році.

У стінах нашого храму молилися і навчалися багато світочів української нації, серед яких Іван Франко. Пастирями і вчителями багатьох поколінь дрогобичан були ревні та свідомі єромонахи Чину Святого Василія Великого.

Адміністратори парафії єромонахи ЧСВВ
(із шематизму автора о. Блажійовського):
Йосафат Качановський (1828)* -1846
Юстин Ханкевич 1846 -1850
Йоанікій Малярський 1850 - 1854
Йосафат Студзинський 1854 -1862+
Ігнатій Барусевич 1862 -1868
Ясон Коритко 1868 - 1874
Юліян Немілович 1874 - 1897
Мелетій Лончина 1897 -1900
Мирон Хмільовський 1900 - 1901
Віссаріон Кулик 1901 - 1904+
Меланій Лукавський 1904 - 1905
Ігнатій Тисовський 1905 - 1911
Адріян Давида 1911- (1914)
Онуфрій Бурдяк (1918)
Мар'ян Повх (1924 - 1926)
Йосип Заячківський 1927 -1930
Северіян Бараник 1934 - 1941
Віталій Байрак 1941 - 1945
Євген Нищик 1945 - 1947

* - точний рік невідомий.

ХХ століття подарувало не лише Дрогобичу, а й цілій нашій Церкві та Україні вірних синів свого народу, святих пастирів, ісповідників віри, мучеників єромонахів Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, Віталія Байрака, Євгена Нищика та Павла Жупанського. У червні 1941 року пролилася за Христа і Католицьку Церкву невинна кров оо. Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, у травні 1946 року після страшних тортур і допитів у в'язниці на Бриґідках помирає єрм. Віталій Байрак, а у жахливі для Української Греко-Католицької Церкви 1946-47 рр. були заарештовані, засуджені і невдовзі вивезені на заслання єрм. Євген Нищик і Павло Жупанський, де і закінчили своє земне життя.

Єпископ Михаїл (Мельник)

8-10 березня 1946 року рішенням Львівського псевдособору Українську Греко-Католицьку Церкву було зліквідовано, поставлено поза законом, а правильніше сказати, загнано у глибоке підпілля. Ще задовго до цього горезвісного собору 11 квітня 1945 року були заарештовані радянським урядом усі греко-католицькі владики на чолі із Високопреосвященнішим Митрополитом Йосипом (Сліпим). Таким чином наша Церква була позбавлена ієрархії, тобто церковного проводу.

Львівський псевдособор утворив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Російської Православної Церкви, яку очолив колишній член Капітули Перемишльсько-Самбірсько-Сяніцької Єпархії о.доктор Михаїл Мельник. Його було висвячено на єпископа архиєреями Московського Патріархату на чолі з Блаженнішим Іоаном, Митрополитом Київським і Галицьким, Екзархом всієї України, 25 лютого 1946 року у Воздвиженській малій Церкві Києво-Печерської Лаври ще до так званого горезвісного собору. Катедральним Собором нової Єпархії був визначений храм Пресвятої Трійці міста Дрогобича, а приміщенням єпархіального управління стала прилегла до нього колишня школа. Таким чином, заарештувавши оо. Є. Нищика і П. Жупанського, ЧСВВ, комуністичний уряд передав наш храм в лоно Російської Православної Церкви.

У 1952 році стараннями Преосвященнішого Владики Михаїла (Мельника) та оо. Володимира Коновського та Михаїла Веселовського у храмі Пресвятої Трійці вперше було виконано стінопис. На жаль, не виявлено фотоматеріалів про цей розпис, проте храм у такому вигляді простояв двадцять років.

Преосвященніший Владика Михаїл (Мельник) та настоятель Собору о. Володимир Коновський померли при загадкових обставинах під час поїздки до Києва 9 жовтня 1955 року і похоронені на місцевому цвинтарі Дрогобича неподалік Катедри.

Обов'язки Владики Самбірсько-Дрогобицького деякий час по смерті Кир Михаїла виконував Преосвященніший Антоній (Пельвецький), Єпископ Івано-Франківський РПЦ наступником якого став Преосвященніший Григорій (Закаляк). Він очолював дану Катедру до часу ліквідації Самбірсько - Дрогобицької Єпархії РПЦ у 1959 році. Після цього Преосвященніший Кир Григорій був єпископом РПЦ у Чернівцях, по сумісництву у Львові та на Закарпатті, де й спочив у Бозі. Таким чином, територію, яку обіймала Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, в тому числі і наш храм, було прилучено під юрисдикцію Високопреосвященнішого Миколая Юрика, Митрополита Львівського і Тернопільського РПЦ. Він і його наступник Високопреосвященніший Никодим (Руснак) часто відвідували наш храм, беручи участь у богослужіннях, які супроводжував, створений для цієї потреби хор.

У 1973 році стараннями оо. Михайла Линди і Миколи Юзича вдруге був зроблений стінопис у храмі Пресвятої Трійці, який на свято Покрова Пресвятої Богородиці освятив Митрополит Миколай.

До святкування 1000-ліття хрещення України стараннями о. Василя Мізика було позолочено баню на даху храму і зроблено зовнішню обнову стін.

Імена православних священиків: Володимир Коновський, Михайло Весоловський, Йосип Маринович, Степан Маркевич, Михайло Бубняк, Степан Білинський, Андрій Оршак, Степан Жук, Микола Юзич, Олександр Хоркавий, Михайло Линда, Йосип Паращак, Василь Мізик.

Але в той час у місті Дрогобичі, як і по цілій тодішній Радянській Україні, а то і далеко за її межами, діяла підпільна Українська Греко-Католицька Церква. Багато людей, пам'ятаючи про мученицьку смерть оо. Василіян, які у 40-х роках подали приклад вірності Христові і Його святій Церкві, не пристали до РПЦ. Ходячи повз свій храм, заходячи до нього, щоб занести до Бога свої приватні молитви, греко-католики молитовно очікували на воскресіння рідної Церкви і повернення їм так улюбленої всіма "Трійці". Адже саме так і до тепер, люблячи, називають люди цей храм. Підпільні священики, які часто змушені були виконувати найважчу працю, ночами, по приватних домівках греко-католиків служили Святі Літургії, сповідали, хрестили, вінчали, оливопомазували, тобто надавали духовну опіку своєму духовному стаду. А це часто потягало за собою арешти, обшуки, штрафи, конфіскацію майна священиків тощо. Проте ніхто і ніщо не могло зупинити чи залякали тих людей. Вони розуміли, що не лише для них, але й для їхніх дітей і родин перекриті всі дороги до навчання у вищих навчальних закладах, для працевлаштування на відповідну роботу тощо. Любов до Христа, Його Церкви і свого народу давала їм сили вистояти в тій сатанинській системі. А вірні, бачачи терпіння і відданість Христові своїх пастирів, готові були платити штрафи, ходити на допити в кабінети спецслужб, бути переслідуваними, лише щоб не зламати своєї віри, не зрадити принципам своєї совісті і залишитися у єдності із престолом Святого Петра.

Серед багатьох підпільних священиків у Дрогобичі душпастирювали найбільш знані оо. Іван Сокіл, Іван Гринчишин та Степан Яворський.

Ішов 1988 рік – рік 1000-ліття Хрещення України. УГКЦ з цієї нагоди розпочала перші після 1946 року прилюдні урочисті богослужіння у відпустових місцях Билич, Грушева і Зарваниці. Хоча радянська влада чинила величезні перешкоди, святкування Ювілею продовжувалися у багатьох містах і селах Галичини. А 2 травня 1989 року у Дрогобичі відбулося богослужіння УГКЦ біля Церкви Святої вмц. Параскевії. Ця відправа була проведена у Світлий вівторок, і в ній взяли участь десять тисяч вірних. Відправляли підпільні оо. Волошин, Куць, Панас та Адам. Під відкритим небом було проголошено відкриття у Дрогобичі греко-католицької парафії. Відтоді у місті почалися регулярні легальні богослужіння. Влада протидіяла їм як могла: і ув'язненням на 15 діб оо. Волошина, Куця і Адама, і терміновим відкриттям при храмі Св. Параскевії парафії РПЦ із розрахунком спровокувати релігійні протистояння, і затриманням транспорту, що ним добиралися священики на богослужіння тощо. Проте всі ці заходи не могли перешкодити молитовним зібранням. Постійно зростала кількість учасників відправ. Паралельно із відправами на місцях, УГКЦ проводить нову акцію за легалізацію Церкви - ланцюгову голодівку у Москві, на Старому Арбаті. А величаве 150-тисячне богослужіння у Львові 17 вересня 1989 року, поєднане з релігійною маніфестацією, остаточно засвідчило масову підтримку УГКЦ. Тоді Церква здобула свою моральну перемогу і зміцнила себе як силу.

У жовтні 1989 року з мовчазної згоди місцевої влади в Дрогобичі парафія УГКЦ здобуває для себе приміщення в храмі Святого вмч. Юрія на Млинках. Це був переломний момент, бо з нього почалась могутня хвиля повернення храмів Дрогобиччини в лоно УГКЦ. 1 грудня 1989 року повернулася до віри предків ключова парафія Дрогобиччини – храм Пресвятої Трійці. Це мало свій психологічний вплив на тих, хто очікував. Неабияк посприяли цьому процесові колишні підпільні священики Михайло Волошин, Мирон Бендик, Михайло Пецюх та Іван Гринчишин, а також релігійні активісти-миряни пп. Миджин, Мороз, Ольховий, Мроць, Яджак, Харів, Швадчак, Кузьма, Ковальчук, Кучма, Баран та багато інших.

Парафіяльними священиками греко-католицької парафії Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі з благословення Високопреосвященніного Владики Володимира (Стернюка), Митрополита підпільної УГКЦ, стають оо. Михайло Волошин, він і декан Дрогобицького деканату, та Мирон Бендик. Їм допомагають у пастирюванні священики навколишніх сіл, а також оо. Василь Коляда, Ярослав Приріз і Валерій Алексійчук.

15 лютого 1990 року на свято Стрітення Господнього на богослужіння до храму Пресвятої Трійці вперше приїздить Владика УГКЦ Преосвященніший Филимон (Курчаба), Єпископ-Помічник Львівський. Це було ще одне утвердження у вірі вірних нашої Церкви, які могли молитися, спілкуватися і бачити греко-католицького Владику.

Важливим моментом є існування при парафії Пресвятої Трійці на початку 90-х років греко-католицької семінарії. Вона перенеслася у грудні 1989 року із Самбора, де у підпіллю була проваджена о. Миколою (Куцем), ЧНІ. Основну відповідальність за підготовку семінаристів взяв на себе о. Мирон Бендик, а благословив і підтримував цю ідею Преосвященніший Владика Юліян (Вороновський), Єпископ-Помічник Львівський. Тому і Митрополит Володимир поклав на плечі Владики Юліяна відповідальність за вишкіл і висвячення цих юнаків.

9 квітня 1991 року з пастирським візитом місто Дрогобич відвідав Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський, який напередодні повернувся із Риму до свого Престолу у Львові. Після Літургії, яка відбулася на полі на окраїні Дрогобича, Їх Блаженство у супроводі Преосвященніших Владик Юліяна (Вороновського) і Івана (Прашка), Єпископа із Австралії та численного духовенства відвідав міський храм Пресвятої Трійці. Тут пройшла перша зустріч духовенства Дрогобиччини із своїм Першоєрархом.

У 1991 році о. Михайло Волошин та о. Ярослав Приріз їдуть на навчання до Риму, а парафію і Дрогобицький деканат очолює о. Мирон Бендик, якому до допомоги надають о. Мирослава Соболту.

Неабияку працю у духовній сфері парафії відіграють Сестри Служебниці. Особлива велика подяка належиться сестрі Моніці (Кондрат), яка на початках існування відновленої греко-католицької парафії зуміла віднаходити нехрещених, невінчаних, далеких до Церкви людей і приводити їх до священика. Її наступницями були с. Софія (Глуховецька), 1995 - 1998 рр.; с. Вероніка (Хитра) 1998 - 2001 рр., з вересня 2001 року с. Анатолія (Захарків), а у 2002 році для катехизації дітей і молоді надана с. Бернадета (Ярославцева). У вересні 2003 року сестер Анатолію та Бернадету замінюють сестри Володимира (Зозуляк) та Софія (Чмелик).

У 1992 році до нашої парафії призначають сотрудником о. Тараса Кусьпіся, а у 1994 р. - о. Мирослава Кізиму.

На початку 1990-х років парафія купила будинок по вул. Гончарській, який сьогодні використовується як адміністративний і навчальний корпус семінарії.

При парафії під проводом о. Мирона Бендика діють курси катехитів, дяків та мала семінарія. З приходом Владики Юліяна до Дрогобича ці курси переросли у факультети (відповідно катехитичний і дяківсько-регентський) Єпархіального Інституту, а мала семінарія діє під егідою Богословського факультету цього ж Інституту. З вересня 2003 року єпископ провів реорганізацію Єпархіального Катехитичного Інституту, утворивши два навчальні заклади: Дрогобицьку Духовну Семінарію блаженних свмч. Северина, Якима та Віталія, єромонахів дрогобицьких і Дрогобицький Інститут Пресвятої Трійці.

29 лютого 1996 року сотрудником до Катедри був призначений о. Роман Гринаш. 14 березня цього ж року оо. Тарас Кусьпісь і Мирослав Кізима були звільнені від виконання обовязків сотрудників нашого храму і призначені адміністраторами відповідно у храми Успення Пресвятої Богородиці та Святих Володимира та Ольги м. Дрогобича, які знаходяться у стані будівництва.

16 червня 1996 року відбулося у нашому храмі єпархіальне святкування Ювілею 400-ліття Берестейської Унії. У переддень його служився екуменічний акафіст до Пресвятої Богородиці. У ньому взяли участь Преосвященніші Владики Юліян, наш Ординарій, Любомир (Гузар), Екзарх Києво-Вишгородський та Ігор (Ісіченко), Єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ. Святкову архиєрейську Літургію з нагоди Ювілею очолив Владика Юліян (Вороновський), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Йому співслужили Владики Любомир (Гузар), Софрон (Дмитерко), Софрон (Мудрий), Павло (Василик), Михаїл (Колтун). На урочистостях був присутній Папський Нунцій в Україні Високопреосвященніший Антоніо Франко та Преосвященніший Маркіян Трофимяк, представник єпископату Римо-Католицької Церкви.

Із вересня 1996 року з благословення Патріарха Мирослава-Івана Владика Юліян відкрив у Дрогобичі у Катехитичному Інститутуті Богословський факультет (семінарію). Першим ректором призначено о. Мирона Бендика, звільнивши його із завідателя храму Пресвятої Трійці. Уряд ректора Катедрального Собору 2 жовтня 1996 року було покладено на о. прот. Тараса Гарасимчука, канцлера Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. А відразу ж у листопаді Владика призначив ще одного сотрудника – о. Івана Паньківа.

У серпні 1998 року був звільнений із сотрудника Катедри о. Роман Гринаш і призначений адміністратором сіл Новошичі і Бистриця та деканом Мокрянського деканату. А о. Іван Паньків обійняв посаду декана Дрогобицького міського деканату. У липні 1999 року до нашого храму був призначений сотрудником о. прот. Павло Кіндратишин, а з листопада 2000 року обов'язки протодиякона виконує Микола Рик.
Наша парафія мала нагоду витати у себе на архиєрейських богослужіннях Владик Івана (Маргітича), Софрона (Мудрого), Михаїла (Колтуна), Андрія (Сапеляка), Любомира (Гузара) та Юліяна (Ґбура), Михаїла (Гринчишина).

20 січня 1999 року наша парафія прощалася із бл. п. о. прот. Василем Колядою, тіло якого похоронено на цвинтарі по вул. Трускавецькій.

Величавим тижневим святкуванням відзначався 10-літній Ювілей повернення нашого храму у лоно УГКЦ. У даних урочистостях були задіяні всі греко-католицькі громади нашого міста на чолі зі своїми священиками. Глибокі духовні науки з цієї нагоди голосив о. Ярослав Приріз, ЧНІ. У неділю (5 грудня), очолив Літургію і виголосив проповідь Преосвященніший Любомир (Гузар), Єпископ-Помічник Глави УГКЦ з делегованими правами. У Літургії серед чисельного духовенства і вірних брав участь о. прот. Маркіян Охримович, підпільний священик, довголітній в'язень, на даний час емерит. Владика Юліян виголосив подячне слово. Силами парафії був проведений величавий концерт.

3 вересня 2000 року при нашому храмі відбулося святкування Ювілею 2000-ліття Різдва Христового. Очолював святкову Літургію і виголосив проповідь Високопреосвященніший Владика Іван (Мартиняк). Йому співслужили Владики Юліян (Вороновський), Михаїл (Сабрига), Василій (Медвіт), Михаїл (Колтун), Софрон (Мудрий) та Станіслав (Падевський) від Римо-Католицької Церкви. Після Літургії відбулося посвячення величавого пам'ятника, здвигненого владою і громадськістю міста на честь Великого Ювілею. У посвяченні взяв участь також Преосвященніший Феодосій (Пицина), керуючий справами Дрогобицько-Самбірської Єпархії УПЦ КП. Пополудні відбулася академія і концерт у місцевому драмтеатрі, а увечері – естрадний концерт на головному майдані міста.

Напередодні, у суботу (2 вересня) після Вечірні, відбулося освячення Катедрального Собору Пресвятої Трійці м. Дрогобича після капітального ремонту і розпису стін у середині храму. Освячення здійснив Митрополит Перемишльсько-Варшавський Іван у співслужінні з Ординарієм нашої Єпархії та Владикою Іваном (Маргітичем) із Закарпаття.

Ремонти були зроблені стараннями Преосвященнішого Юліяна і настоятеля храму о. митр. прот. Тараса Гарасимчука, економа Єпархії о. прот. Василя Копичина та сотрудників оо. прот. Івана Паньківа, Мирослава Соболти і Павла Кіндратишина. Крім пожертв парафіян на реставраційні роботи велику частку вклали наш Ординарій Владика Юліян (Вороновський), благодійні допомогові організації "Церква в потребі", "Реновабіс" із Німеччини та Римська Курія.

Стінопис храму виконували майстри: Ігор Орищак, Євген Хруник, Сергій Булко, Ігор Леськів, Дмитро Садовий, Петро Кемпа, Микола Заневич, Остап Гірник та Степан Хруник.

У суботу, 5 травня 2001 року на святкування 65-ліття уродин Владики Юліяна до Катедри Самбірсько-Дрогобицької Єпархії прибув Їх Блаженство Блаженніший Любомир (Гузар), недавно обраний Отець і Глава УГКЦ. Його вітали: Преосвященніший Юліян, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький; Всесвітліший митр. прот. о. Олексій Дем'яновський, парох с. Летні - від духовенства Єпархії; п. Олексій Радзієвський, міський голова Дрогобича - від дрогобичан; преподобна сестра Вероніка (Хитра), ССНДМ - від монашества; пп. Орися Калічак і Марія Останіна – від катехитів та вчителів християнської етики; п. Микола Герета - від мирянства.

На вигаптувану хоругву Катедрального Собору майстринею Оксаною Заміховською, колишньою парафіянкою, склав свою пожертву п. Михайло Мацялко з родиною, художній керівник вокально-інструментального гурту "Соколи". Вигаптувані обруси пожертвувала народна майстриня, наша парафіянка п. Мирослава Кот. Посильні свої пожертви на реставрацію храму, хоругви та фелони складали наші парафіяни, мешканці Дрогобича, підприємці. Їм за це велике СПАСИБІ.

Свої однокімнатні помешкання офірували для нашої парафії одинокі парафіянки бл. п. Марія Садова та Любов Будинська. Нехай буде прийнята Богом їхня жертва.

Наші парафіяни є активними прочанами до відпустових місць, де Церква організовує відпусти з нагоди різних подій. Велелюдною була поїздка до Києва та Львова на зустріч із Святійшим Отцем Іваном-Павлом II, Папою Римським. Це не була лише поїздка, щоб побачити Папу, але щоб молитися з Ним і слухати повчання апостола Петра наших часів. А особливо, щоб прийняти великий дар: проголошення Блаженними мучеників, ісповідників та подвижників, серед яких вписані імена трьох єромонахів, які служили у нашому храмі, – Северіяна (Бараника), Якима (Сеньківського) та Віталія (Байрака).

З цієї нагоди була виготовлена ікона цих трьох священомучеників, яку написав художник, дрогобичанин п. Сергій Булко, а профінансував написання ікони о.мітр.Роман Мірчук (США). З 29 на 30 червня 2001 року відбулося у нашому храмі чування, присвячене проголошенню Дрогобицьких новомучеників, під час якого було Їх Преосвященством Юліаном освячено дану ікону. У суботу 30 червня вшанувати новомучеників до нашого храму прибуло численне духовенство, понад 130 осіб, чернецтво та багато мирян. Святу Літургію очолював і виголосив проповідь місцевий Єпископ. Йому співслужили Преосвященніші Владики Северіян (Якимишин), Єпископ Нью-Вестмінстерський, Корнелій (Пасічний), Єпископ Торонтський та Лаврентій (Гуцуляк), Єпископ Едмонтонський із Канади. Святкування закінчилося святковим хресним ходом з іконою новомучеників навколо Катедри.

У день Престольного празника у 2001 році Владика Юліян освятив центральну ікону-мозаїку Пресвятої Трійці на фасаді храму, а 30 вересня, коли архиєрей обходив 15-ліття єпископської хіротонії, ним було освячено дві бічні ікони - мозаїки святих рівноап. Володимира та свмч. Йосафата. Велика подяка належиться всім жертводавцям на ту благородну справу. Третину всієї суми пожертвував особисто наш Єпископ, а виконавцями цих ікон-мозаїк були майстри Ярослав Баландюх і Ярослав Данилів.

У жовтні 2001 року для парафії, що діє при Катедральному Храмі, був призначений катехитом о. Віктор Коцеміра.

1 жовтня 2002 року Владика Юліян задовільнив прохання про зречення з уряду сотрудника катедрального храму о. прот. Павла Кіндратишина у зв'язку досягнення ним пенсійного віку.

28 травня 2003 року наша парафія прощалася із бл. п. о. прот. Маркіяном Охримовичем, ісповідником віри, довголітнім в'язнем та священиком підпільної Церкви, тіло якого похоронено на цвинтарі по вул. 22-го січня.

У липні 2003 року сотрудником у наш храм призначений о. Ростислав Мелех.

При нашому храмі діють два дорослі хори: "Голос душі" (диригент п. Неля Кічкан) і "Дзвін" (диригент п. Ірина Захарій) та дитячо-молодіжний хор "Відлуння" із трьома віковими групами (художній керівник і диригент молодіжної групи п. Надія Бунь, диригент середньої групи п. Мар'яна Горак та молодшої – п. Ірина Стецьків). Довголітнім диригентом хору "Голос душі" була п. Євгенія Бернацька.

Молодіжний хор "Відлуння" побував із концертами на конкурсах і фестивалях духовного хорового співу у Києві, Львові, а також у Білорусі, Угорщині, Чехії, Польщі, Німеччині, Італії та Франції. Аудіокасети із акафістами, Божественною Літургією та іншими духовними творами у виконанні цього хору побачили світ і знайшли попит далеко за межами парафії і Дрогобича.

При нашій парафії діє Недільна Катехитична школа, в якій навчаються катехизму і літургійного співу понад 300 дітей. Парафіяльна молодь збирається у молодіжне братство. Також при парафії діють молитовні та харитативні братства. Маємо свою бібліотеку та відеотеку, яка працює з 4 грудня 2003 року.

17 лютого 2003 року при нашій парафії відкрито соціальний центр при якому діє благодійна їдальня.